Як українці звали дітей 100 років тому: перепис 1926 року

1926 рік — особливий момент в історії українського іменника. Перший загальносоюзний перепис населення СРСР зафіксував реальні імена живих людей: тих, хто народився ще в Російській імперії, і тих, чиї батьки зустріли революцію у свідомому віці. До масових репресій залишалось іще кілька років. До примусової колективізації — теж. Іменник 1926 року — це останній знімок народної традиції до того, як радянська машина взялась переписувати навіть імена.

Що ж тоді носили на ім'я? І чому більшість цих імен зараз здаються нам далекими — або, навпаки, несподівано знайомими?

Топ чоловічих імен 1920-х: православний канон

У чоловічому іменнику 1920-х безумовно домінувала п'ятірка: Іван, Микола, Василь, Петро, Григорій. За оцінками дослідників, ці п'ять імен разом охоплювали близько третини всіх чоловіків в Україні. Пояснення просте: протягом кількох століть вибір імені в православній традиції визначався святцями — календарем церковних свят. Батьки найчастіше давали ім'я того святого, чия пам'ять припадала на дату народження або хрещення.

Іван — «Бог милостивий» (давньоєврейське Іоанн) — святкується у православному календарі понад 60 разів на рік. Будь-який місяць давав привід назвати сина Іваном. Микола мав два великі свята — у травні і грудні — і шанувався як захисник мандрівників і моряків. Василь відкривав новий рік (1 січня за старим стилем). Петро і Павло святкувались спільно — відомі «Петрівка» й піст, що їм передував. Григорій мав кілька поминальних днів і асоціювався з освіченістю — ім'я носили двоє великих отців церкви.

Топ жіночих імен: Марія, Ганна і майже зниклa Параскева

Жіночий топ 1920-х виглядав так: Марія, Ганна, Олена, Катерина, Параскева. І якщо перші чотири імені знайомі сучасному читачеві, то Параскева потребує окремої уваги.

У 1920-х Параскева входила до трійки найпоширеніших жіночих імен в українських селах. Це ім'я грецького походження — буквально «напередодні», тобто п'ятниця (день перед суботою). Свята Параскева П'ятниця шанувалась в народній православній традиції як покровителька домашнього вогнища, жіночої праці та пологів. Її образ поєднував у собі і церковне, і дохристиянське: її день у календарі нерідко збігався з давніми обрядовими практиками.

Сьогодні ім'я Параскева в реєстрах ЗАГСів практично відсутнє. Серед жінок молодших 50 років воно зустрічається лише в поодиноких випадках — переважно в родинах священиків або глибоко релігійних сімей Закарпаття та Гуцульщини. Це один з найкрасивіших прикладів того, як ціла культурна традиція може зникнути за одне покоління.

Що принесла радянізація 1930–40-х

З кінця 1920-х радянська держава почала цілеспрямовану роботу з іменником. Церковні реєстри замінили ЗАГСи. Пропаганда активно просувала «революційні» імена, що мали закріпити нову ідентичність. З'явились конструкції, немислимі в попередню добу:

• Владлен — скорочення від «Владімір Ленін»
• Нінель — «Ленін» навпаки
• Жовтень, Октябрина — на честь Жовтневої революції
• Трактор, Комбайн — на честь індустріалізації (зафіксовано в реєстрах 1930-х)
• Вілен — «Владімір Ілліч Ленін»

В Україні цей процес мав додатковий вимір: ідеологічне тиснення збігалось із русифікацією. Традиційна українська форма Михайло витіснялась на користь Міхаіл або Міша; Олена ставала Єлєной; Іван — Ванею в документах і повсякденному житті. Мова і ім'я разом підпадали під той самий тиск.

Що зникло майже безповоротно

Радянська доба «відкусила» від народного іменника цілий пласт. Деякі імена, що були у топах 1920-х, сьогодні практично не зустрічаються:

• Параскева — колись топ-3, сьогодні одиниці на рік по всій Україні
• Хома — народна форма Томи, поширена в українських селах; тепер архаїзм
• Прохір — грецьке «той, хто ходить попереду»; у 1920-х зустрічалось регулярно, сьогодні майже відсутнє
• Охрім — народна форма Єфрема; зберіглась лише як прізвище
• Федора, Уляна — жіночі форми, що поступились «сучаснішим» аналогам
• Пилип — грецьке «той, хто любить коней»; ще зустрічається, але рідко

Ці імена не були «погані» або «застарілі» — їх витіснила ідеологічна мода та уніфікація радянських реєстрів.

Що повертається: від Тараса до Звенислави

Зворотна хвиля почалась після 1991, посилилась після 2014, і набрала особливої сили після 2022 року. З архіву повернулись Тарас і Богдан — обидва ще існували в радянську добу, але тепер їх вибирають свідомо, як культурне твердження. Ярослав і Остап стабільно зростають у списках.

Ще далі пішли батьки, що повертаються до давньослов'янського пласту: Звенислава, Орислава, Добриня, Мирослав — імена, що майже не зустрічались в реєстрах ще у 2019–2021 роках, вже мають десятки носіїв. Це не мода — це пошук ідентичності, яку радянська доба намагалась стерти разом зі святцями і церковними книгами.

Сьогоднішній тренд як продовження розриву

Вибір слов'янського або народного імені у 2024–2025 роках — це свідома відповідь на радянську уніфікацію 1930-х. Батьки, які обирають Звениславу замість Аліни, роблять приблизно те, що їхні прапрабатьки зробили б у 1926 році — якби мали свободу вибору. Перепис 1926 року нагадує: народний іменник мав іншу логіку, глибшу, ніж ідеологічні хвилі. І ця логіка, здається, повертається.

Ознайомтесь із слов'янськими іменами в нашій базі або прочитайте, як 2022 рік змінив українські списки імен.